ПОРАДИ БАТЬКАМ ПІД ЧАС ВІЙНИ.

Сторінка практичного психолога

Примхи дітей

Наши діти - это наша старість.

Правильне виховання - це наша щаслива старість, Погане виховання - це наше майбутнє горе, Це наши сльози, це наша провина перед іншими людьми.

А. Макаренко

     Деяние батьки готово к тому же, чтобы люди были просто вывести их из-за своего поведения. То вони кажуть «так», а вже за хвилину - «ні», то есть есть вперто повторюють «я сам» и наполягають на своїй незалежності, а потім таким самим завзяттям відмовляються щосьити. Отак і точаться бурхливі баталії батьків и дітей, и нема тому, здається, краю.

     Приборкуючи норовливого малюка, ми повинні неодмінно пам'ятати таке:

   У жодному разі не слід сприймати незрозумілу, з погляду здорового глузду, поведение дитини як особисту образу. В повинні пам'ятати, ваша дитина поводиться так зовсім не навмисно! Вона аж ніяк немає на меті перетворити ваше життя на страхіття или позбутися вас, бо ви погані батьки.

Головна мета дошкільника - услуги по лечению непрофессиональных правил поведения, для йому нав'язують дорослі. Тому дитина підсвідомо йде на хитрість, відмовляючись коритися будь-яким вимогам батьків. Діти нічого не хочу сприймати на віру, адже завдяки своїй недовірливості вони розвиваються емоційно, фізично й соціально. Така поведенческая нормальна.

     Поводячись несправедливо, спонтанно, але начебто нещиро, дитина перевіряє своїх батьків, шукаючи відповіді на запитання:

«А яке місце належать мені в навколишньому світі? Что відповідає за моїдії? Якщо мама, як це було завжди, что чи потрібно мені контролювати своє життя? » Дорослі кілька разів в дневную пояснительную китині, якій слід поводитися, щоб бути в безпецій и жити в сінних. Дитина вбирає цю інформацію, немов губка, але потім не знає, що з нею робити. Малюк спочатку провоку батьків на певну реакцію своїми «не хочу» й «не буду», а потім, залежно від цієї реакції, сортує адресовані вимоги на сувории й не суворі.

     Турбуватися требуются саме тим батькам, несколько яких надто покірні й виконують будь-які вказівки, а вередливість - это нормальный етап в розвитку дитини. Это поведение виникає тоді, когда малюк починит свою окремість від батьків и вихователів, починить отідчувати себе незалежним и здатним до само, - стійних дій. Это відкриття, с одного документа, наповнює дитину гордістю й радістю, а зіншого - породжує страх перед усім новим. Само то же діти постійно балансують між «я сам» и «не буду».

      Дошкільнята використовую примхи, щоб переконатися, наприклад, чи правильно вони зрозуміли мамині заборони. Это ж ми з вами знаємо, що на оббивці канапи малювати не можна, а трирічний малюк може подумати, мама заборонила йому це робити лише тому, що була не в гуморі. Тому за кілька днів він нову спробу перетворити однотонну канапу на смугасту за допомого фломастерів. Йому треба переконатися, чи справді так робити не слід. Мама, напевно, подума, що малюк свідомо хоче роздратуватиїї. Та годі вам! У нього є важливіші турботи!

     Ваша дитина категорично відмовляється одягатися. Чому вона так робить? Тому що перевіряє вимоги дорослих на міцність. Дитина намагається зрозуміти, чи справді ситуація змінилася, і тепер заї вдягання вранці повинна відповідати вона сама, а не мама, як раніше. Дошкільник відчува, що від нього чекають якихось дій, але ніяк не може использовать ситуацію під контроль через свій вік. Зазвичай подібні суперечки тривають доти, доки малюк не переконаться, чтобы робити потрібно саме так, як кажуть батьки, а не оценка. Важно, щоб батьки були терплячі, налаштовувалися на переконання, а не на крик і покарання. Це непросто, але можливо, якщо дотримуватися деяких правил.

Правила и техніка спілкування с дитиною дошкільного віку

1. Дорослі повинні чітко визначити, яких правил дитина повинна дотримуватися завжди й обов'язково, а які можна іні й порушити. А щоб малюковы було легше підкоритися, запропонуйте йому компромис. Наприклад, якщо дитині нужно хотеться ліпити с пластилином на килимі в спальні, розстелить на ньому клейонку, или попросить дитину погратися на кухні.

2. Не встановлюйте забагато лімітів. Інакше ви не лише придушите дитячу допитливость, а й змусите дитину розпочати боротьбу, у якій батьки зазвичай програють. Якщо доросли скаржаться на те, що дитина занадто часто вередує, це означа, що дитина живе у світі тотальних заборон.

3. Якщоюк на всю вашу вказівку реагує, не замислюючись, словом «ні», звертайтеся до нього так, щоб він просто не зміг вам так відповісти. Наприклад, замість того, щоб грізно сказати: «То ти будеш нарешті вдягатися?», Краще запропонуйте «Давай я допоможу тобі вдягнутися», или читайте: «Що ти хочеш одягнути - штани чи шорти?» Хороший спосіб пом'якшити негативне від заборон - висловлювати свої вимоги так, щоб вони не звучали категорично.

4 . Допускается дошкольное віку впоратисісь со своими почтениями. Вона ще занадто маленька, щоб увечері сказати: «Я новенькое дуже втомилася, бо в мене стрес». Заметьте, что вона властвует по дорозу из садовой книги, через не купленную цукерку. Заспокойте малюка такими словами: «Я знаю, что тебе бувкий день, я придумаю тобі цікаву гру». Эта услуга уже погашена, поэтому она не подлежит изменению и не подлежит переводу. Крім того, їй буде приємно, що ви уважні до її емоцій.

5. Будьте готовы до несправедливости витівок свого малюка. Пам'ятайте, що дошкільник ще не вміє володіти собою так, як дорослі.

6. Быстрая доставка суперечити вам. Подібну реакцію може спровокувати напружена ситуація в сім'ї, наприклад, розлучение батьків или погіршення фінансового становища. Та или иная информация о проблемах в данной модели полностью переведена или переведена из однотонных групп до малых и средних предприятий. Це відбувається тоді, когда дитина невпевнена в собі, через втрату контролю над собою й над ситуацією, а зовсім не тому, чтобы їй хочуеться передувати й псувати вам нерви.

      Пам'ятайте, що виховання - це нелегка праця. І небагато батьків може поводитися в день у дня однаково. Ми періодично видна его безпорадність перед примхами дітей дошкільного віку, и як результат зганяємо злість на них. Якщо ви втратили самовладання, найкращий вихід - вибачитися перед дитиною. І ви переконаєтеся, що вона охоче вас пробачить. Доброе допомагание в критичних ситуаціях и почуття гумору. Не хвилюйтеся, рано чи пізно ваш малюк зрозуміє все, чого ви його навчили, і буде хорошою людиною. На все свій час!

     Маленькие дитина входить в складний багатогранний світ, у меня есть доводить бачити не тільки добро и справедливость, а й зло, нечесність, корисвість. Тож малюка треба навчити відрізняти добре від поганого. Педагогічно доцільними способами формування у дошкольных моральных рис є: етичні бесіди, читання художньої літератури; емоційно-позитивний стиль спілкування вихователя з детей, виявлення довіри до дитини; створення ситуацій, що потребують реального прояву моральних рис.

"Як батькам спілкуватися з дитиною в період адаптації до ДНЗ"

1.  У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.

2. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування дитини в садочку: будіть дитину лагідними словами, м’якими дотиками рук, поцілунками.

3.   Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде також цікаво, як і дома, там багато хороших діток, нових іграшок…

4.   Не погрожуйте дитині садочком як покаранням за гріхи та неслухняність.

5.  Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: проситися на горщик, користуватися носовичком, мити руки, їсти.

6.   Забезпечуйте єдність виховного процесу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це робити, а що не можна і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретного ви вимагаєте від неї.

7.  Цікавтеся у вихователів, як ваша дитина грається, як спілкується з іншими дітками.

8. Обов’язково повідомляйте вихователів про звички вашої дитини, особливості здоров’я, поведінки, як лагідно називаєте вдома свою дитину.

9.   Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садочка не припав на епікризні періоди: 1 рік та 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 9 місяців,3 роки.

10. Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміють прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські подбають про неї.

"Батьківська єдність- важливий закон виховання"

        Досить поширеним явищем у сімейному житті є намагання деяких батьків завоювати дешевий авторитет у дітей за допомогою таких прийомів, як запобігання, своєрідний підкуп, показ своєї доброти тощо. Батьківський розрахунок тут доволі простий: дитина побачить, як її люблю і любитиме мене. При цьому батьки не враховують той факт, що дитяча проникливість сильніша за проникливість дорослої людини.

        Для дитини дорослий – перспектива її життя і розвитку, її майбутнє.

Саме тому діти досить уважно вивчають дорослих, у першу чергу власних батьків, обираючи для наслідування привабливі для них риси, якості характеру, манери, норми поведінки. На певній стадії розвитку, як правило, помічає згадану фальш і нещирість у поведінці батька чи матері.

       Наслідком цього стає, по-перше, втрата авторитету батьків у дітей, втрата поваги до батьків, і по-друге, формування таких негативних якостей, як лицемірство, брехливість, нещирість. Ще гірше, коли батько або мати вступають у своєрідне змагання в зовнішньому прояві любові до дітей. Запитання «Кого ти більше любиш – маму чи тата?» не таке вже й абстрактне у практиці сімейного виховання, особливо, якщо воно підкріпляється відповідними діями з боку батьків. Нерідко в сім'ях виникає своєрідне змагання між батьком і матір'ю у проявах «любові до дітей». Подібні явища можуть мати місце в сім'ях, де батьки живуть між собою у злагоді. Але такий стиль виховання веде до негативних результатів.

       Зокрема, вказана змагальність батьків у прояві любові до дітей тягне за собою такі небажані наслідки: за наявності в сім'ї двох або більше дітей відбувається своєрідний поділ сфер впливу батька і матері на них, з'являються улюбленці й обділені любов'ю, між дітьми може виникнути відчуженість або навіть ворожнеча. Якщо дитина в сім'ї – одна, то у подібній ситуації, зваживши всі «за» і «проти», вона віддає перевагу комусь одному з батьків, відсунувши на другий план іншого. Інший з батьків буде обійдений дитячою увагою. Такий стан веде до розладу між батьками, а дитина росте, нещирою,користуючись конкуруючою батьківською любов'ю.

"Яка дитина, така й родина"

       Стосунки батьків між собою, їх взаємини з дітьми, внутрісімейна атмосфера загалом – все це незмінна практична школа батьківства й материнства. Добра ця школа – і виховання буде добрим; якщо ж нервова і тривожна, то діти зростають нервові, тривожні чи байдужі, егоїстичні, морально й духовно глухі. Звичайно, вплив батьків на дітей завжди індивідуальний, і вони мають більше можливостей враховувати вікові та особистісні особливості дитини.

       Безперечно, що найкращі умови для розвитку і вихованні дитини має сім'я, в якій проживає кілька поколінь. У такій сім'ї, як правило, є різні види стосунків між старшими і молодшими поколіннями та можливості передання і взаємозбагачення особистості дітей і дорослих, засвоєння сімейних ролей в процесі безпосередньої життєдіяльності родини.

      На жаль, як свідчить статистика в Україні, як і в інших європейських країнах, переважає нуклеарна (одноядерна – батьки і діти) сім'я. Більш того, зниження рівня життя в державі, погіршення соціальних, санітарних, гігієнічних, побутових умов життя, а у зв’язку з цим і психологічних, призводить до деформації почуття відповідальності, юридично-правового і морально-етичного обов’язку, що відбивається на сім'ї. В Україні зменшується рівень народжуваності дітей і помітно зростає кількість неповних сімей.

       Сильним негативним фактором у вихованні дітей стає факт розлучення батьків. Залишення сім'ї батьком (або матір'ю), що, як правило, супроводжується офіційним розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і часто має руйнівний вплив на її психологічний світ, поведінку, віру в морально-духовні цінності та ідеали людей.

       Після розлучення колишньому чоловікові чи дружині слід чітко обумовити в інтересах дитини новий стиль контактів і вимог, адже батьки завжди мають підтримувати хоча б найменший контакт із дітьми, незважаючи на те, що він може бути для одного або й обох небажаним. Ці контакти сприятимуть психічній врівноваженості, нормалізації розвитку дитини, гуманізації. Не можна принижувати один одного у присутності дитини та саму дитину.

        Емоційну напруженість взаємин батьків діти відчувають без слів, поглядів, жестів і міміки, навіть тоді, коли їх при цьому немає. Вони відчувають це інтуїтивно, серцем, душею, якимось особливим родинним почуттям, що не піддається критеріальним вимірам. Для повноцінного розвитку, як певну компенсацію за розлучення батьків, діти потребують постійних, стабільних стосунків з обома батьками, а це означає, що мати і батько, який здебільше проживає окремо, мусять обговорити умови їх теперішнього життя, осмислити ситуацію, в якій опинилися і зберегти ті кращу почуття, які в них залишилися з попередніх стосунків. У кожній сім'ї дитині відводиться певна роль, відповідно до якої будуються її взаємини з батьками залежно від її віку, незначного життєвого досвіду. Батьки для дітей мають бути джерелом емоційного тепла і підтримки, владою, розпорядником благ, зразком і прикладом для наслідування і, звичайно, мудрими порадниками.

        Авторитет матері (батька) зростає в очах дитини, якщо вони, знаючи її проблеми, допомагають безболісно їх розв’язати. Це залежить від загальнокультурного рівня батьків, їх освіченості, педагогічної підготовленості, способу життя, ціннісних орієнтацій, реакції на становище, що склалося, оптимізм і віру на краще життя родини і дитини.

При цьому мати має враховувати, що дефіцит чоловічого впливу веде до порушення не лише розвитку інтелектуальної сфери, ускладнює процес ідентифікації відповідно до батьківського (чоловічого) чи материнського (жіночого) образу. Не маючи родинного прикладу спостерігати доброзичливе подружнє спілкування, це часто може впливати на формування гіперприв'язаності до матері чи батька, спричинювати різні відхилення психіки і навіть фізичні вади.

        Кожна дитина може успішно справитися з однією або кількома несприятливими обставинами, але якщо їх більше, то це може спричинити виникнення у дітей невротичних реакцій тощо. Невдоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість в позитивній оцінці дорослими, зменшення можливостей задоволення запитів у сфері матеріальних потреб, що зростають, - все це сприяє деформації ціннісних орієнтацій, викривленню реальних установок, що руйнує віру в моральний ідеал, призводить до порушень в діях, мотиваційній сфері, майбутньої діяльності, свідомого чи несвідомого успадкування чи наслідування морально-поведінкових якостей батьків.

Як говорити з дітьми про війну.

      Воєнні дії на території України – те, що торкнулось кожну українську родину: чи то із екрана телевізора, чи змусивши полишити власну домівку. І рано чи пізно, батьки почують запитання від дитини: що відбувається? «Факти» підготували поради психологів для того, щоб ви були готові до розмови з дитиною про війну.

 1. Не уникайте розмов.

    Не варто уникати відповіді на запитання дитини, чому ви були змушені залишити дім і переїхати. Дитина повинна знати, що відбувається, просто зробити це треба враховуючи вік дитини.

     Розмову почніть із запитання, що саме цікавить дитину? В розмові із зовсім маленькими дітками зосередьтесь на поясненні основних понять про війну, не вдаючись у подробиці. Поясніть, що революція і війна – це неминуча складова історії людства, війни були і є, і причини їх різні. Одні нападають, іншим доводиться захищатися, але при цьому страждають усі. Саме зараз варто наголосити, що мир краще будь-якої війни, і чому він такий важливий.

     Говоріть спокійним тоном, уникаючи слів «кров», «смерть», «вбивство». В завершенні розмови поясніть дитині, що вона під захистом і опікою, і що ні з вами, ні з нею нічого поганого не станеться. А війна скоро завершиться.

2. Не приховуйте загибелі близьких.

    Якщо хтось із членів родини постраждав чи загинув – не приховуйте це від дитини. Вона все одно відчує напругу і зміну вашого настрою, поведінки, але помилково подумає, що винна у чомусь перед вами. І з кожним днем це почуття провини і тривоги ростиме.

     Уже у віці 5-6 років дитині можна говорити про смерть, говорять психологи. Але тільки після того, як дитина сама запитає. Якщо в гарячій точці просто зараз знаходиться хтось із рідних, по можливості про це краще не говорити до того часу, поки не почне цікавитись сама дитина.

3. Підтримуйте дружбу і зв’язок із рідними.

     Якщо вам довелось покинути домівку і переїхати, допоможіть дитині підтримати зв’язок із рідними та друзями, які залишились далеко. Пишіть разом листи, телефонуйте – так дитина відчуватиме, що розлука тимчасова, те саме переживають і його друзі, і скоро вони знову зустрінуться.

4. Розділяйте дитячі проблеми.

    Залишений вдома улюблена сукня чи загублений ведмедик для дитини така ж трагедія, як для дорослих втрата житла. Сумуйте разом з дитиною, скажіть, що вам також дуже шкода і ви так само сумуєте за втраченим ведмедиком.

5. Створіть для дитини приватну територію.

    Навіть якщо вам доводиться жити у багатолюдній кімнаті, знайдіть місце, яке належатиме лише вашій дитині – ліжко, відділення для іграшок у шафі.

6. Не забороняйте дітям воювати.

    Цілком ймовірно, що на дитячому майданчику діти почнуть грати у війну. Не забороняйте це їм. За переконаннями психологів, подібні заборони рано чи пізно можуть здобути в реальному житті зворотний ефект.

7. Знімайте напругу і стрес іграми на свіжому повітрі.

     Контакт з водою, піском, ігри на свідому повітрі та спілкування з тваринами допомагають зняти стрес і м’язову напругу.

     Стрес від вимушеного переїзду та наслідок того, що дитина бачила людей зі зброєю чи стала свідком бойових дій, як правило, проявляється лише через півроку, рідше – значно раніше.                                                            Зверніться за професійною психологічною допомогою, якщо:

– дитина постійно скаржиться на головний біль, погано спить;

– частіше хворіє респіраторні захворювання, підхоплює застуди;

– скаржиться на біль в животі, страждає від розладів шлунково-кишкового тракту або енурезу;

– відчуває тривогу, постійно чогось боїться або ж, навпаки, емоційно загальмована, ні на що не реагує і не відволікається.

Боязкість, тривожність, відгородженість, бар'єри

у спілкуванні.

    Що робити :      

1. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено  виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішно може самореалізуватися, самостверджуватись, переживати успіх

і пов'язані з ним позитивні емоції, знайти витрачену віру в себе.

2. Не дратуйтесь через повільність (такі діти у наслідок тривожності - боязні, загальмовані, що виявляється у сповільненості моторики, психічних реакцій).

3. Не робіть за дитину те, що вона у силах зробити сама.

4. Залучайте до ігор, що розвивають рухи, вправність, спритність, швидкість реакцій.

5. Створюйте емоційну підтримку з боку оточуючих (безпосередньо спілкуйтесь з дитиною на основі довіри, взаєморозуміння, що зніме в дитині почуття тривожності перед дітьми, дорослими і допоможе їй вільно виявляти своє "Я").

     Якщо дитина буде впевнена у любові й підтримці батьків, якщо дім буде для неї безпечним островом, а батьки, незалежно від її успіхів, віритимуть у неї - вона відчує себе спокійніше з іншими людьми.

                                                     ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА З НАДТО ТРИВОЖНИМИ ДІТЬМИ.

1.  Якщо дитина чогось боїться, ніколи не сварить її за це. Вислови «як тобі не соромно, ти ж хлопчик», «ти така велика і така боягузка» дитина сприймає як осуд, і вони лише посилюють її психічне напруження, загострюють емоційні проблеми і страхи. До того ж незадоволення собою не допомога малюку позбавитись емоційних проблем, а тільки створює нові.

2. Не варто вмовляти дитину увійти до темної кімнати, або стрибнути у воду, якщо ви не впевнені що вона впорається із завданням. Якщо, попри велике бажання, дитина таки зазнає невдачі, це тільки закріпить її невпевненість у собі та спричинить тривожність. Отже, варто просить дитину подолати страх тільки тоді, коли ви можете гарантувати її успіх (регулювати ступінь затемнення кімнати, або глибину води в ванне).

3. Допоможіть дитині поуправлятись у сміливий ролі. Нехай вона на словах або в грі уявить себе сміливою. Ви можете с нею пофантазувати про те, як поводились би у напруженій ситуації знайомі персонажі з книжок чи фільмів. Або пограти в лікарню, де вона грає роль себе, але вже сміливої. Можна просто запропонувати малюку намалювати сюжет, у якому він уже не боїться.

4.  Організуйте гру, в якій малюк відчув би, що він уміє бути сміливим. Він може просто стрибати через яму з піском, або через мотузку, прив'язану до кеглів, проходити по стільцях, розставлених на певній відстані один від одного. Головне, щоб ситуація створювала певну тривогу, а потім можна було відчути радість перемоги.

5. Узагалі, страхи долають не логічними аргументами, а почуттями, які ніби нейтралізують страх. Це може бути не тільки радість перемоги над страхом, а й почуття гордості, впевненості, захищеності, тощо.

      Отже, замість недійових переконань організуйте весели ігри з дитиною в ситуації, яка її лякає: в темній (затемненій) кімнаті, у ванні (можна грати, пускати кораблики, мити ляльок, але не дитину). Якщо неможна погратися в кабінеті лікаря, то можна обмежитися малюнком «страшного кабінету», а позитивні емоції в дитини викликати своєю похвалою, захопленням, приємним здивуванням роботою малого художника.

6.  Усі перелічені засоби подолання тривожності і страху дитина може ви користати і сама. Часто діти у грі модулюють ту ситуацію, яка їх бентежить. Вони лупцюють або лають ляльок, кидаються зненацька із-за дверей, репетують на все горло, малюють «каляки-маляки», аж папір рветься.

      Дорослим така гра може здаватись надто жорстокою, або дурною і вони просять дитину припинити, намалювати краще квіточку, посидіти тихо, не ображати ляльку «бо їй боляче». Це не завжди варто робити тому, що іноді гра - це єдина можливість дитини розповісти іншим і зрозуміти самій, що її хвилює. Тому бажано не змінювати «некрасивий» сюжет гри, а допомогти в розгортанні обраного сюжету: знайти таке його завершення, яке допомогло б дитині розв'язати її проблему. Для цього треба залучитися до гри і намагатися вгадати ту роль, ті репліки, ті емоції яких чекає від вас режисер, тобто дитина.

   Важливо пам’ятати, що, спілкуючись із дітьми, не слід удаватися до погроз, наказів, жорсткої критики, безапеляційних  тверджень, невчасних порад тощо.

Погрози («Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо не мо­жеш своєчасно робити уроки, я подумаю, чи не заборонити тобі гуля­ти на вулиці (або сидіти біля комп'ютера, або займатись у спортивній секції») викликають страх, відчуття підлеглості, образу, ворожість.

 Накази («Це тобі каже батько (мати), ти повинен слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими? Негайно припини!»; «Я тобі забороняю товаришувати з...») — виявлення влади над іншою лю­диною, отже вони нищать атмосферу рівноправності. Щоправда, за пев­них, виняткових ситуацій до них можна вдаватися, але вкрай обережно.

      Критика з негативним забарвленням, яка не залишає надії на ви­правлення («Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не дивишся за своїми речами, вони у тебе розкидані де завгодно»), досить небезпечна — бо позбавляє дитину батьківської любові та підтримки.

  Допит — образливе з'ясовування несуттєвих деталей («Ну, то  скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки-скільки це коштувало?»;  «Чого це ти так пізно?»; «Чим ти займаєшся?») — фактично є виявом недовіри до дитини.

    Безапеляційні твердження щодо мотивів поведінки («Ти ніколи не мав бажання цим займатись»; «Ти не хочеш поводитися так, як слід, ти чиниш мені на зло»; «Ти — скупий») болючі для дитини і шкодять її психічному здоров'ю, бо заважають дорослому збагнути її дії через тлумачення або вигадування «фактів».

    Невчасними порадами саме тоді, коли дитина просто хоче, щоб її вислухали, справі не зарадиш («Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери»; «Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, отепер маєш»; «Просто не звер­тай на це уваги»).

 " Чого бояться наші діти?"

    Як зароджується почуття страху? В найзагальнішому вигляді страх виникає у відповідь на щось таке, що дійсно загрожує. Однак значно більше поширені так звані наявні дитячі страхи. Їх джерело – дорослі, котрі оточують дитину і які з надмірною наполегливістю і емоційністю вказують на небезпеку. 

    Психологи виділяють декілька передумов для можливого розвитку страхів у дітей.

    Перша з них – урбанізація, тобто розростання та розвиток міст. Яким би далеким це не здавалось від  страхів, та зв’язок є, і він дуже тісний. В умовах великого міста багато хто з дітей почувається самотнім, їм важко знаходити постійних друзів, складно самостійно організовувати своє дозвілля. До того ж, вони часто потерпають від надмірної опіки дорослих.

   Друга. Можливо, це здається дивним, але розвиткові страху сприяє наявність окремих упорядкованих квартир. Встановлено, що у дітей, які мешкають у таких квартирах, страхи спостерігаються значно частіше, ніж у їхніх однолітків з комуналок. Особливо це стосується дівчаток. У комунальній квартирі у дитини виникає більше можливостей спілкуватись з дорослими із однолітками. Ясна річ, цей висновок не закликає до того. щоб усіх повернути до комунальних квартир. Просто необхідно створити дитині умови для достатнього спілкування з оточуючими.

   Третя. Неспокій також розвивається у дітей, котрі недостатньо рухаються, не беруть участі в колективних іграх.

   Четверта. Причина багатьох дитячих страхів – у матері, вірніше, в її неправильній поведінці в сім’ї. Так, діти більше потерпають від різних страхів, якщо головною в сім’ї вважають матір, а не батька. Нервово-психологічні перевантаження працюючої і домінуючої в сім’ї матері викликають у дітей реакції неспокою. Не дуже добре відбивається на емоційному стані дитини і прагнення матері якомога скоріше вийти на роботу, де зосередженні її основні життєві інтереси. При цьому вона не завжди враховує запити дитини та її потребу в більш тісному контакті з нею.

   П’ята. Аби дитина почала чогось боятись, батька достатньо почати сваритись. Діти-дошкільнята з неблагополучних сімей частіше, ніж їхні однолітки бояться тварин, стихій, захворювань, смерті, їм частіше сніться кошмари.

   Шоста. Найбільш підвладні страхам «єдині» діти, котрі стають у сім’ї епіцентром батьківських турбот і тривог. У той самий час, чим більше в сім’ї дітей, тим менше у них страхів. У молодих, емоційно безпосередніх і життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів неспокою і тривоги, а в «статечних» батьків (особливо після 35 років) діти більш неспокійні і тривожні.

   Сьома. Причиною виникнення страхів у дитини може бути емоційний стрес, пережитий мамою ще під час вагітності, конфліктна обстановка в сім’ї у цей період її життя.

ОТЖЕ, ЧОГО Ж МОЖУТЬ БОЯТИСЬ НАШІ ДІТИ?

   Це залежить від віку. До 7 років у дітей переважають так звані природні страхи, засновані на інстинкті самозбереження.

 У 7-10 років наступає ніби рівновага між природними та соціальними страхами (самотності, покарання, запізнення).

 У рік діти бояться нового оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

 Від 1 до 3 років – темряви (основний страх при цьому віці), дитині страшно залишатися одній, бувають також нічні страхи.

 Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

 Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, страх смерті, запізнення, боязнь заразитись якоюсь хворобою.

 Від 7 від 11 років – боязнь школи («шкільна фобія»), страх «бути не тим», боязнь зробити помилку, боязнь поганої оцінки.

 Від 10 від 16 років – страх перед зміною своєї зовнішності, страх «бути не собою», невідчепні страхи, побоювання, сумніви міжособистісного походження.

Пісочна терапія

      Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Перші контакти малюків одне з одним відбувається у пісочниці. Перші іграшки, які батьки купують своїй дитині, – це відерце, совок та формочки. Малюків дуже приваблює можливість активно й по-різному взаємодіяти з піском: копати, пересипати, будувати.

      Пісок «заземлює» негативну психічну енергію, відбувається гармонізація психоемоційного стану дитини. Заняття та ігри піднімають настрій у дітей, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. Діти стають більш впевненими і здатними долати життєві труднощі.
У дітей розвивається тактильно-кінестетична чутливість і дрібна моторика рук.
      Дошкільники одержують досвід розв’язання конфлікту чи ситуації, який потім переносять у реальність. Ігри-заняття та ігри-казки сприяють формуванню дітей поведінки, навичок спілкування та розвиток емоційного світу дошкільнят. У дітей формуються свої стосунки з однолітками та із самим собою. Завдяки іграм у піску, діти стають добрими, чуйними, уважними. В них формується почуття делікатності, ввічливості, товариськості, виробляється та шліфується культура людського спілкування. Інтенсивніше та гармонійніше відбувається розвиток пізнавальних процесів.
      Пісочниця – це середовище для спілкування дитини з самою собою та символами реального світу. Граючись із піском і мініатюрними фігурками, діти наближають до себе свій внутрішній світ,щоб уважніше розглянути його,зрозуміти власні бажання, побачити, як краще вийти з складної ситуації.
       Ігри з піском є ефективним методом психологічної допомоги дитині:
•у формуванні впевненості у собі та стійкої самооцінки;
• у германізації внутрішнього емоційного стану, зокрема при негативізмі, образливості,конфліктності;
•при переживаннях будь-яких травматичних ситуацій;
• в адаптації до будь-яких змін у житті дитини – вступ до дитячого садка, зміна дитячого колективу тощо.
     Заняття з піском поліпшують емоційний стан дітей: гіперактивних пісок урівноважує, агресивних – втихомирює, скутих – розслабляє, тривожних – заспокоює. Під час занять та після них усі діти задоволені й виходять з бажанням зустрітися знову. І це, мабуть, найголовніше, що дають дітям ігри з піском.

ПСИХОЛОГІЧНІ ІГРИ ДЛЯ ДІТЕЙ: ГРАЄМОСЬ ВДОМА

     Ігри для дітей – це не тільки розваги. Для дитини гра – це основний вид діяльності. Вона допомагає їй розвиватися і пізнавати навколишній світ. Тому педагоги часто використовують психологічні ігри для дітей у вихованні. Деякими з таких ігор я хочу поділитись з вами.

     Психологічні ігри бувають самих різних напрямів: вони можуть бути спрямовані на розвиток пам'яті, реакції, кмітливості, уваги, уяви, музичного слуху... Вони допоможуть виявити лідерів у дитячому колективі, здружити і згуртувати колектив, подолати сором'язливість і розвинути впевненість в собі. Плюс психологічних ігор для дітей в тому, що дитина буде із задоволенням грати, навіть не підозрюючи, що в цей момент її виховують.

      Всі ігри, які будуть описані нижче, розраховані на дитину 3-4 років.

"Упертий ослик" - гра для сором’язливих діток.

     Не бійтеся, ваші діти не стануть від цієї гри маленькими упертюхами. Зате вона дасть їм досвід відстоювання своєї думки, допоможе трохи розкріпоститися. Пропонуєте дитині: давай пограємо у впертого віслюка. Ти будеш осликом. А я його господарем. Ослик у нас такий упертий, він зовсім не хоче йти по дорозі. То він тягнеться щипати травичку, то побачив метелика і біжить за нею, то влігся на дорогу. Наш ослик зовсім не слухає вмовляння господаря і не йде за ним. А коли господар просить його помовчати, раптом починає голосно кричати "Іа-іа". Дайте дитині кілька замальовок поведінки впертого віслюка або спочатку ви побудьте осликом. А потім поміняйтеся ролями. Під час гри, поцікавтеся у дитини: а який господар у ослика, чи дає він йому відпочити, може ослик пручається, тому що сильно втомлюється? А може він боїться свого господаря?

"Лялькові хованки" - працюємо зі страхом темряви.

      Грати можна вдень, але має бути приміщення з щільними шторами. Або ввечері, але тоді включіть нічник. Ховатися будуть ляльки і м'які іграшки. Як в добре освітлених місцях, так і в темній кімнаті. За кожну іграшку, знайдену в темній кімнаті дається 5 очок, а у світлій - 2 очки. У перший час, іграшку в темній кімнаті залишайте на видному місці.

"Генерал готує похід" - гра на розвиток зосередженості.

     Особливо підходить холерикам і сангвінікам. Генерал намічає план походу, сидячи за столом. Головне створити потрібну позу: лівою рукою підпирає голову, вказівним пальчиком правої руки ведемо по карті (можна покласти справжню, можна намалювати з дитиною свою). На обличчі повна серйозність (адже ми повинні виграти цей похід): нижня губа закушена, оченята примружені. Можна пограти не в генерала, а в мандрівника.

"Чарівник сну". Якщо у вашої дитини є проблеми з засинанням.

     Робимо разом з дитиною чарівну паличку. Гра проводиться з увімкненим нічником. Цією паличкою наш маленький чарівник торкається всього в кімнаті і говорить: "Шафа заснула, стілець заснув ...". Коли "заснуть" всі іграшки і предмети в кімнаті, дитина вкладається в ліжечко, торкається чарівною паличкою себе, примовляючи: "І я засинаю". Гасіть світло. Все, гра закінчилася.

Чого батьки не повинні казати своїм дітям

       Усі батьки знають, що виховання дітей – дуже важке завдання. Воно вимагає безлічі щоденних зусиль, мудрості й терпіння. Іноді від перевтоми й відчаю в батьків просто опускаються руки. У результаті, спілкуючись із дитиною, вони вимовляють зовсім неприпустимі слова. Особливо небезпечними при цьому є висловлювання, які здатні завдати шкоди, нанести душевні або сердечні рани, рубці від яких можуть залишитись на все життя. Ось сім поширених помилок, яких припускаються батьки в спілкуванні зі своїми дітьми.

«Чому ти не можеш бути таким, як він (вона)?»

      Порівняння з іншими – це найгірше, що ви можете зробити для вашої дитини. Твердження на зразок «Він набагато краще, ніж ти» або «Чому ти не можеш бути схожим на твого брата?» завдають дитині більше болю, ніж ви можете навіть собі уявити. Кожна дитина має власну індивідуальність і дуже хоче її зберегти.

«Ось прийде батько, і я розповім йому про твою поведінку!»

      Іноді діти припускаються помилок і поводяться так, що ви не можете впоратися з ними поодинці. Тоді єдине, на що ви помилково розраховуєте, – це звернення до їхнього почуття страху. Кажучи дитині: «Я все розповім батьку, коли він повернеться додому», ви можете ненадовго зупинити прояви її небажаної поведінки, але при цьому проявите власне безсилля. Більше того, якщо тато дитини – людина сувора і насварить її за вашим звинуваченням, поруч з вами дитина буде жити з постійним відчуттям страху й почне приховувати свої вчинки.

«Не плач!», «Не рюмсай!»

      Дітям властиво іноді плакати. Вони набагато вразливіше, ніж дорослі, і навіть така дрібниця, як зламана іграшка, може викликати в них потік сліз. Коли ви бачите, що ваша дитина плаче, краще притисніть її до себе й утіште; не варто вимагати, щоб вона припинила плакати. Поставте себе на місце дитини, і ви зрозумієте, через що вона проходить і що відчуває в даний момент.

«Невдаха!», «Нещастя моє!»

      Останнє, що дитина хоче почути від своїх батьків, – це те, що вона невдаха. Дітям потрібен час, щоб виконувати свої завдання, і, звісно, вони не завжди відмінно справляються з ними. Діти вчаться поступово, докладаючи чимало зусиль. Якщо ми станемо судити їх надто рано, це завадить їхній мотивації, і вони втратять віру у свої здібності назавжди.

«Не чіпай мене!», «Дай мені спокій!», «Я зайнятий(а)!»

      Працювати на роботі, займатись домашніми справами й виховувати дітей ніколи не було легким завданням. Цілком зрозуміло, що вам не вистачає 24-х годин, щоб виконати все задумане, але робити це чи надолужувати за рахунок дитини не рекомендується. Ваша дитина залежить від вас багато в чому, і якщо вона приходить до вас зі своєю проблемою, нехай навіть і недостатньо серйозною, на ваш погляд, а ви відправляєте її ні з чим, навіть не вислухавши, вона може подумати, що ні вона, ні її проблеми для вас не важливі.

«Мені все одно!»

     Якщо в попередньому випадку йшлося про те, що в батьків не вистачає часу для того, щоб займатися проблемами своїх дітей, то в цьому випадку в них може цілком вистачати часу, але не вистачає бажання для цього. Діти живуть у своєму власному світі, зі своїм власним колом проблем. Коли дитина приносить їх вам, і ви кажете, що вам вони не важливі й не цікаві, це може завдати їй болю, адже в неї більше немає нікого, до кого вона могла би прийти з усім цим. Вам треба проявляти хоча б невеликий інтерес!

«Чудова робота!»

      Хоча насправді така похвала не завжди доречна. Велику похвалу необхідно зарезервувати для реально великих зусиль. Заохочення дитини за «чудову роботу» без підстави тільки підвищить її очікування почути похвалу щоразу, коли вона робить щось, незалежно від того, наскільки це відповідає користі справи та її зусиллям. І хоча важливо заохочувати всі зусилля дитини, не менш важливо підібрати правильні слова для того, щоб не нашкодити їй надмірною похвалою.

      Уважність у спілкуванні з дитиною може не тільки зміцнити стосунки батьків та дітей, а і привести останніх до дуже оптимістичних результатів. Звертайте увагу на те, чого вимагає від вас ваша дитина, й намагайтесь бути їй корисними. Пам'ятайте про те, що ви – перша надія ваших дітей, вони дуже багато чого чекають від вас. Ви зможете цілком виправдати їхні очікування, якщо будете знати, як реагувати на них.